Космос разделился, будто вспоротый острейшим лезвием.
Выплеснулся янтарный свет, ярче тысячи солнц и одновременно существуя во множестве реальностей восприятия. Клинок, вскрывший пустоту, выскользнул из открытой им дыры.

Сеян понятия не имел, куда их занесло. Вокруг был только дым, пепел и кровь. Трое из его отделения погибли, а они еще не видели врагов. Красный свет озарял внутренности задымленной десантной капсулы, скапывая багрянцем там, где сидели Агреддан и Кадоннен, разодранные пробившими корпус осколками.

-  Дорогая, сядем рядом...

- В Хороссане есть такие двери...

- Какая ночь! Я не могу.

Это произошло давно на островах Фиджи, в селении Реве, в миссионерском доме. Джон Стархэрст поднялся и громко заявил о своем намерении проповедовать евангелие племенам всего Вити-Леву. Вити-Леву, иначе - "Великая Страна" - самый большой остров в группе, состоящей из многих больших островов и множества мелких. 

Немец, американцы и я насосались шотландским виски и решили напиться допьяна. Теория была великолепна: если мы пропитаем себя алкоголем, все проникшие в нас микробы оспы немедленно будут сожжены в пепел.

— Савка! Де мій одеколон?

Аркадій Петрович Малина вихиливсь у вікно і сердито кричав у спину свому лакею, що помагав випрягать з фаетона спітнілі коні.

Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати, що по самі вікна влізла в землю. Надворі було краще, ніж у хаті. Сонечко підбилося вже височенько і пригрівало. Сніг так блищав, що Дмитрик не міг на нього дивитись і кліпав очима. 

Настав святий вечір.

В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м'яв мак до куті. Василькові було літ дванадцять. Він був найстарший у сім'ї. Василько м'яв мак і все поглядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на батька, що сидів на полу,схиливши голову.

ВЕСНЯНКА
Сестрі Олесі 

Як яснеє сонце
Закине свій промінь ясний 
До тебе в віконце, -
Озвись на привіт весняний. 
Олесю, серденько, 
Співай веселенько! 
Весняного ранку
Співай, моя люба, веснянку! .....

Все йде, все минає - і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знає. Живе… умирає… одно зацвіло, А друге зав'яло, навіки зав'яло… І листя пожовкле вітри рознесли. А сонечко встане, як перше вставало, І зорі червоні, як перше плили, Попливуть і потім, і ти, білолиций, По синьому небу вийдеш погулять, Вийдеш подивиться в жолобок, криницю І в море безкрає, і будеш сіять, Як над Вавілоном, над його садами І над тим, що буде з нашими синами. Ти вічний без краю!..