Трое героев направили свои стопы в глубь зловещей возвышенности Зур. Годы проходили между их путешествиями, но каждый выбирал свой путь. И только одному удалось пройти до конца — путем дракона. Читайте новый рассказ Петра Верещагина из Арканмиррского цикла.

Какова вероятность того, что в открытой вами бутылке портвейна окажется настоящий джинн? И каким-то чудом не испепелит вас сразу, а предложит исполнить желание? Герою это миниатюры повезло. Сильно повезло. Но сможет ли он воспользоваться везением? Ведь беседы с джиннами до добра не доводят... Читайте рассказ нашего дебютанта Николая Акрина!

Сохраняя спокойствие в поднявшемся шуме и гаме, стоя в толпе прыгавших от радости, хлопавших друг друга по плечу и торжествовавших победу ребят, Джеми кивнул Хаффу и, не отрываясь от мороженого, произнес: «Ну? Что я тебе говорил? Теперь ты мне будешь верить?»
Джеми не стал рассказывать друзьям, почему они победили...

Его не могло быть сразу в двух местах.
Оба они стояли, глядя на молоток, лежащий на полу. Она подняла его и положила на стол.
- Поцелуй меня, - неожиданно вырвалось у нее. Ей вдруг захотелось именно сейчас больше, чем когда-либо, быть уверенной в нем. Он обнял ее и сказал:

— Савка! Де мій одеколон?

Аркадій Петрович Малина вихиливсь у вікно і сердито кричав у спину свому лакею, що помагав випрягать з фаетона спітнілі коні.

Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати, що по самі вікна влізла в землю. Надворі було краще, ніж у хаті. Сонечко підбилося вже височенько і пригрівало. Сніг так блищав, що Дмитрик не міг на нього дивитись і кліпав очима. 

Настав святий вечір.

В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м'яв мак до куті. Василькові було літ дванадцять. Він був найстарший у сім'ї. Василько м'яв мак і все поглядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на батька, що сидів на полу,схиливши голову.

ВЕСНЯНКА
Сестрі Олесі 

Як яснеє сонце
Закине свій промінь ясний 
До тебе в віконце, -
Озвись на привіт весняний. 
Олесю, серденько, 
Співай веселенько! 
Весняного ранку
Співай, моя люба, веснянку! .....

Все йде, все минає - і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знає. Живе… умирає… одно зацвіло, А друге зав'яло, навіки зав'яло… І листя пожовкле вітри рознесли. А сонечко встане, як перше вставало, І зорі червоні, як перше плили, Попливуть і потім, і ти, білолиций, По синьому небу вийдеш погулять, Вийдеш подивиться в жолобок, криницю І в море безкрає, і будеш сіять, Як над Вавілоном, над його садами І над тим, що буде з нашими синами. Ти вічний без краю!..

Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі - чужі люде, Роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи, Жартуючи кине; Піде в свою Московщину, А дівчина гине - Якби сама, ще б нічого, А то й стара мати, Що привела на світ божий, Мусить погибати. Серце в'яне співаючи, Коли знає за що; Люде серця не побачать, А скажуть - ледащо! Кохайтеся ж, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі - чужі люде, Знущаються вами....